• This site uses cookies. By continuing to use this site, you are agreeing to our use of cookies. Learn more.

My Novel About Me "on The Crest Of Era", Sorry To Russian

Status
Not open for further replies.
#1
Курляк Э.

На гребне эпохи.

Документальная новелла (Черновик новеллы).

Посвящаеться О.Н. Гаврилюк

Эпиграф.

Кто- то должен выжить, что рассказать эту историю другим


Еще во время учебы в сельскохозяйственном высшем учебном заведении, мне довелось стать одним из основателей частного учебного заведения на Западе Украины для выпуска специалистов среднего звена. Идея открыть это предприятие была моей. Это был 1994 год. Спустя семь лет после окочания высшего учебного заведения в 1995 году, я стал участником одного авантюрного предприятия во время работы учебного заведения. Это было в 2001 году. Этот рассказ- повествование о силе духа, смелости, и неустрашимости человека- когда он защищает свои интересы и преследует благородные цели.

Был 2001- й год. Учебное заведение существовало уже более 7 лет. Я оставил мать одну, она была учредителем и директором в учебном заведнии. Мне хотелось самостоятельной жизни, я все бросил, уехал в провинциальный городок под Киевом, где жил и вырос. Я родился в городе Киев. Я хотел начать новую жизнь, изучал боевые искусства, искал работу в родном городе. Но жестокое провидение настигло меня в самый неожиданный момент. Домой приехала мать и сообщила, что наше учебное заведение находиться под прицелом правоохранительных органов. Моей счастливой, одинокой и безмятежной жизни в один момент наступил конец.

В стране было тяжелое время перемен. Время правления Президента Кучмы Л.Д. Был разгул преступности в стране, ограны правоохранения применяли самые жестокие меры, что бы присечь преступные намерения не только среди обычных украинцев, а так же в кабинетах власти. Не лучшее время для деловых и предприимчивых людей в Украине. Среди людей в погонах в кабинетах было преступников иногда больше чем на улицах. Но эволюция не терпит дисбаланса.

В 2001 году в наше учебное заведение пришла на работу с виду порядочная и спокойная девушка лет двадцати восьми Катжанская С. Когда я впервые столкнулся с ней в учительской нашего среднего учебного заведения- мне она сразу не понравилась. Сейчас я могу сказать что именно. В ней сквозило тем, что она вела себя так, вроде ее окружающие не оценивают по достоинству, ну может быть какой- то скрытый смысл, негативный оттенок, на эмоциональном уровне. Моя интуиция никогда не подводила меня. Если человек мне не нравился чем- при первом контакте- то потом так или иначе, независимо от меня, этот человек себя дискредитировал в будущем и исчезал с поражением. Деловая интуиция.

Мужем у Катюжанской С. был местный служащий милиции Присяжнюк В. Не буду указывать точно город, где происходили все эти события. Это было в Ровенской области на Западе Украине. По началу девушка не привлекала к себе внимания сотрудников учебного заведения, старалась не выделяться.

Однажды она не явилась на работу. Как я говорил до этого, она не привлекала к себе внимания, видимо у нее происходил процесс адаптации к новой окружающей среде- новый коллектив, новый директор, новое окружение. Но потом все поменялось. Она стала опаздыать на работу, не вовремя сдавать учебную документацию для проверки и отчетности- одним словом почувствовала себя в своей тарелке- местная девушка. На работу она попала в наше учебное заведение только благодаря тому, что у директора была знакомой руководитель местного Центра Занятости. Как- то директор, Марченко В.И., зашла к ней в Центр Занятости, и та по- знакомству попросила мать взять на работу Катюжанскую С. Но позже Катюжанская С. стала повышать голос на директора, игнорировать окружающих и однажды не явилась на работу. Директором было принято крайняя мера- написать приказ об увольнении Катюжанской С. Когда через месяц Катюжанская С. снова пришла на рабту в учебное заведение, ей сообщили, что она уволена. В ответ она предъявила справку из местной больницы, что заболела в тот день, и была нетрудоспособна в течении месяца.

Я вам скажу, в их местном паспортном столе при наличии определенной суммы денег можно получить любые документы, заверенные подписью и государственными печатями. Не знаю как сейчас- но тогда это было не проблема. Что в этом случае можно было подумать здравомыслящему человеку? И факте что Катюжанской С. муж- служащий местной милиции, и не составить труда сделать фиктивную медицинскую справку, с записью в мед журнале поликлиники и нужной датой. Спустя года я думаю- может быть это все было спланировано заранее? Катюжанская провоцировала окружающих и руководство на конфликты, уверенная что ее уволят, после того как ей неоднократно угрожали увольнением- пользуясь статусом местной девушки, и фактом, что ее муж служащий милици, взяла справку в местной больнице о нетрудоспособности и не явилась на работу, после того как фактически уже был написан приказ о ее увольнении с должности.

Катюжанская С. подала в суд на учебное заведение с претензией о неправомерном увольнение с должости, и в качестве компенсации- за то что ее не востановили в должности после того как она вернулась с больничного на работу, и заработную плату, находясь на больничном- она потребовала десять тыся гривен компенсации.

После того как она выиграла судебный процесс- она еще проработала у нас некоторое время и ушла.

На суде у директора случилась истерика и она впала в состояние аффекта. Катюжанской С. присудили вместо десяти тысяч- три. Три тысячи тоже деньги- особенно если они заработаны честно. В любом случае- никто не любит терять деньги зря. Хоть и не в них вся проблема. Проблем в позоре, который довелось пережить. Позоре, унижению и бесславию. Техникум был известен по всей Украине. После этого инцидента- с каждым годом набор студентов был все меньше. Может быть одно из двух- трех учебных заведний на Украине, которое готовило специалистов- рыбоводов для рыбного хозяйства Украины.

События, причиной которых стала Катюжанская С. начались в 2001- м году, и Новому 2003 году закончились. Но было два случая, которые не могли оставить меня к этому равнодушным.

Однажды во веремя уроков в учебном заведение- весной, после того как Катюжанская С. уже была уволена и подала в суд, ворвалась свора служащих правоохранения и изъяли некоторые из финансовых документов учебного заведения. Сначала они подкараулили, когда в учебном заведении будет перерыв на урок, двери обычно открываються в это время и студенты выходят на улицу. Затем ои подъехали на машине без служебных номеров, предъявили удостоверения служащих прокуратуры, Службы Безопасности Украины и милиции, и стали выламывать двери в кабинет, где хранилась вся финансовая документация учебного заведения. Отец был в это время в этом кабинете. Мать находилось в городе Киев, в деловой поездке. Стая озверевших служащих местных органов правоохранения, их было три человека- ворвались во время перерыва с урока в учебное заведение, проникли в этот кабинет выбив двери. Мой отец спокойно их встретил и стал выяснять в чем дело.

Когда отец тогда в момент вторжения находился в кабинете с финансовой документацией, один из служащих огранов правоохранения предьявил удостоверение служащего Службы Безопасности Украины. Отца увели на допрос в СБУ, и держали восемь часов.

Позже директор хотела забрать документы из местной милиции, вернуть их во владение техникума- но так ничего и не добилась. Документы были малозначащие и не несли никакой информации, нужной для отчетности в налоговой инспекции. Тем более дела в техникуме велись честно.

Второй случай был тогда в то же время, директор техникума Марченко В.И. была под следствием в милиции. К слову скажу, что в то время до суда в 2002 году, преподавателей и других служащих регулярно вызывали на допросы требуя показаний против администрации учебного заведения. Допросы длились не менее шести часов. Директор, я и некоторые другие их избежали. Так вот, второе проишествие случилось, когда мать явилась домой, и у нее был избитый вид, физическиме травмы нанесенные руками, может быть ногами. Я пытался выяснить в чем дело, писал в милицию- но мать отказывалась от признания себя в роли пострадавшей. В конце концов время спустя, она мне рассказала, что возвращалась поздно вечером с Киевской электрички в техникум, было поздно, около двенадцати часов ночи. Ее должен был встретить тогдашний директор техникума, котого мать поставила руководить вместо себя- он вызвался сам, Штурхецкий С. Сейчас он известный человек в Ровно, Западная Украина, журналист, писатель. Но тогда когда мать с электрички возвращалась, было поздно, Штурхецкий С. с его слов задремал- и не пришел встречать мать. Она обозналась, выйдя из электрички, подошла к незнакомому человеку в темноте, который стоял на том месте, где ее должен был ждать Штурхецкий С. и привественно заговорила с ним. Но вместо приветсвия незнакомец на нее напал на нее и избил. Она спаслась тем, что убежала прочь.

Это были события 2002 года. После того как избили мать, я не мог больше оставаться в стороне. Я вернулся в Ровенскую область в ноябре 2002 года, когда проишествие с Катюжанской С. уже закончилось. Но факт, что моя мать подверглась нападению и была избита- не оставлял меня в покое. В ноябре 2002 года я написал письмо начальнику местной милиции в том городе где находился техникум, описав, как все произшло летом, сообщив что мать была избита неизвестным. Оказалось когда в 2002- м году органы правоохранения устроили беспредел на нашем предприятии, начальник местной милиции Симкив И.В. был в отпуску. И когда он вернулся из отпуска и я обратился к нему с письмом, и оказалось что начальник милиции даже не подозревал, что творилось в его отсутствие. Я прочитал выражение глубокого удивления на его лице, когда в двух словах доложил о проишедшем и положил мою бумагу ему на стол. Потом я слышал случано, что один из участников того памятного налета на предприятие, когда забрали финансовые документы, был уволен из милиции. Я не знаю- связано ли это с тем, что написал я, или сам по себе тот человек оказался не пригодным для службы в милиции.

Органы правоохранения, используя своих информаторов, служащих, и прочих сотрудников тщательно собирают информацию о каждом даже самом малозначительном факте из преступного мира города, района, страны в целом. Затем собирают общую картину. Некоторые дела, в таких солидных международных правоохранительных огранах, как Интерпол, ведуться двадцать, и более лет. И к тому же среди сотрудников правоохранения много преступников. Двойная нагрузка. Не стоит думать, что органы правоохранения сидят без дела, сложив руки, если мы их не видем на улицах. Милиция не сидит без дела. Я убедился на собственном опыте- и милиция, и прокуратура, и налоговая инспекция- все работает.

Одни словом, когда я приехал осенью 2002 года обратно в Ровенскую область, и написал письмо начальнику милиции Симкив В., я узнал что один из виновных был по неизвестной мне причине уволен. Маме об этом я ничего не рассказал. После того как прогремели события 2002 года, и позже у нас было побоище с Прокуратурой в том городе, мать узнала все в последнюю очередь. Позже, я увлекся слегка моей писательской деятельностью. В результате меня на некоторый срок, без приговора и суда отправили на лечение в местную психиатрическую больницу, но есть большой плюс- я не допустил, что бы местная Прокуратура выиграла через суд шестнадцать тысяч гривен. Это следующая история.

В декабре 2002 года я решил осуществить мечту своего детства- изучить боевые искусства, в частности Ай- Ки-До. Ай- Ки- До – это новешее боевое искусство, оно являеться плодом интеграции всех существовавших до сего боевых искусств, лучшие приемы, лучше техники защиты собраны в Ай- Ки- До. Меня еще с детства манила восточная культура и все что с ней связано.

В городе Ровно, в области которого находилось наше учебное заведение, я втретил инструктора по боевым искуссвам и Ай- Ки- До Олега Николаевича Гаврилюк. Он работал дежурным в Министерстве Нестандартных ситуаций в городе Ровно. Инструктор боевых искусств в правоохранительных огранах Ровно, владеет сетю школ по боевым искусствам в городе Ровно, в частности по Ай- Ки- До и многим другим.

Я записался к нему в школу Ай-Ки-До и стал посещать тренеровки. Мое моральное состояние было тогда не из лучших. Я посещал не все тренеровки, и потом стал обращаться к Гаврилюк О.Н. только за книгами по Ай- Ки- До и восточной культуре. У него в школе есть коллекция литературы по боевым искусствам.

Мы с ним иногда беседовали об Ай-Ки-До, Буддизме, Медитации, Восточной культуре. Я извлек много мудрости.

Не могу сказать о себе, что я случайный человек в боевых искусствах- до того как я улекся Ай- Ки- До. Я тренеровался карате во время учебы в ВУЗ. Я не случайный человек в боевых искусствах но не скажу, что в юности я устраивал драки из за девченок, или уличные драки, когда сам учился в сельскохозяйственном колледже в юности, нет. Я был уравновешенным молодым человеком, окончил среднее учебное заведение с отличием на Красный Диплом, высшее учебное заведение я окончил за четыре года, вместо пяти.

В 2003 году учебное заведение постигла еще одна неудача. Согласно законам в сфере образования в Украине – Министерства Образования, наше предприятие имеет право обучать специалистов без государственной лицензии на факультете юриспунденции. По окончанию специалисту выдаеться диплом негосударственного образца в таком случае. Прокуратура города предъявила юридические претензии, и подала в суд на наше предприятие, потребовав шестнадцать тысяч гривен якобы за то, что мы обучали юристов без государственной лицензии.

Вобщем смысле лицензию частным заведениям на факутете юриспунденции было получить невозможно, просто было такое время. Я не хочу отвлекаться и критиковать чиновников из Харькова, где в высшем учебном заведении можно было получить лицензию. Просто- частным вузам для факультетов юриспунденции не давали лицензии.

Но согласно законодательству- можно было преподавать юриспунденцию в частных вузах без лицензии.

Не ходил я по кабинетам прокуратуры, документов юридических не читал, могу только сказать, что у Прокурора города Мокрицкого Е. к нашему учебному заведению были ничем не обоснованные претензии.Как я уже говорил- виновата не Прокуратура. Везде есть проходимцы.

Выражаясь нелитературным языком, проблем у меня с Женей Мокрицким было больше чем у директора ЦРУ. Насколько я знаю из рассказов людей, знакомых с Мокрицким Е. мы были с ним одного возраста. Тогда мне было 32 года. Наши студенты, у одно был папа сотрудником милиции в другом городе, ходили к нему на переменках чай пить, они шутили и смеялись с моих документов, которые я присылал в Прокуратуру к Мокрицкому Е. курьерской почтой. Мокрицкий был лично знаком со Штурхецким С., тогдашним директором техникума. Руководитель налоговой инспекции даже раз вызвала мать, показала ей мои письма, и спросила- преподавателя и директора частного техникума, преподавателя с опытом работы в государственных учебных заведениях, спросила назидательным тоном, почему руководителя налоговой инспекции Ковтуцькой М.М. оскорбляют тем, что присылают деловые документы, с использованием нелитературной лексики. А в это время у нас на предприятии шла отчаянная борьба за выживание. Преподаватели набрасывались на директора с криками, устраивали скандалы, даже секретарь в диспетческой и та регулярно повышала голос на директора. В основном все проблемы начинались с того что сотрудник техникума получал зарплату не в том количестве, в котором ожидал. Снижали зарплату обычно за не вовремя сданную методическую документацию преподавателями. Перед каждым уроком, преподаватель обязан написать план урока, набросать схему урока в письменном виде, после урока сдать папку диспетчеру, получить зарплату в конце месяца. Но- преподаватели позволяли себе опаздыать на уроки, не сдавать документацию, хамили, набрасывались на директора с требованиями и прочее. Бывали случаи некомпетентности со стороны служащих. Так один из них устроился на работу через знакомого товарища, который был директором банка. В этом банке был счет учебного заведения. Директор банка замолвил за товарища словечко, что тот владеет предметом Информатики. Студенты изучали клавиатуру персонального компьютера два семестра, пока его не разоблачило руководство учебного заведения. Он отшутился, его перевели читать другой предмет- по той специальности, которой он владел на самом деле. Его стал замещать я, так как некому было вести предмет Иноформатики. Я никогда не любил монотонный преподавательский труд, хотя сам отличник учебных заведений. Официально в трудовой книге у меня даже нет записи, что я работал преподавателем. Замещал вакантную должность. Согласно трудовой книге я работал программистом, оператором персонального компьютера, фактически я набирал на клавиатуре персонального компьюетера деловые документы для техникума.

Немного отвлекусь. По образованию я инженер- электрик, механик, тракторист, окончил Аграрный университет Украины. Но в юности с 17 лет, я самостоятельно занимался с преподавателем информатики в колледже где я учился, занимался программированием. Это был 1987 год. После уроков в колледже я посещал его лабораторию вычислительных машин и выполнял его задания. Его зовут Сергей Николаевич Полуцкий. Это было очень давно, сейчас он работает в отделе информационных технологий Налогой Службы Украины в городе Киев. Еще в юности я проявлял деловой интерес к экономике в стране. Тогда в стране повеяло переменами, у меня был круг друзей и товарищей из деловых кругов Киевского бизнеса, но после того как я окончил ВУЗ я отправился работать на свое собственное предприятие- частное учебное заведение.

Одним из основателей техникума был Примак М.К, который сечас работает в Министерстве рыбного хозяйства в Киеве. Учредителем и директором была моя мать. У меня был некоторый опыт ведения дел, когда я учился в ВУЗ, и я общался со своими деловыми друзями. А вобщем в я занимался любимым делом - информационные технологии. В наше время ни один вуз не мыслим без Интернет и сети персональных компьютеров. Еще в далеком 2003 году, когда об Интернет по телевидению и в прессе говорили мало, в техникуме была сеть персональных компьюетров и у техникума был официальный сайт.

Одно время я даже пытался работать исполнительным директором. Еще в 1996 году матери захотелось поехать в отпуск, увидеть друзей, повидаться с далекими родственниками, она мне предложила, что бы я юридически втупил в роль директора предприятия, учебного заведения. Я отказался. Мне это показалось мало интересным, но несколькими годами позже я поработал на этой должности некоторое время.

Я немного отвлекся от сути. Когда прокуратура города в лице Мокрицкого Е. подала на нас в суд, требуя шестнадцать тысяч гривен- я не мог оставаться в стороне от этого. Я знал что этому предшествовало. События ранее, заставляли меня втянуться в это рискованное предприятие- оставить Мокрицкого Е. ни с чем. Сначала был суд в городе Ровно. Потом апеляционный суд. Потом еще одни последний апеляционный суд в городе Львов.

После того как я узнал, что Мокрицкий Е. выдвинул свои притязания и подал в суд на техникум, мне ничего оставалось, я написал ему оскорбительного содержания личное письмо, в котором сообщил, что сын одного из сотрудников Службы Безопасности Украины того города, Чемпион по боксу Украине среди подростков как- то при встрече предлагал мне выкурить с ним наркотики. Не буду указывать фамилию этого спортцмена. Я хотел дать Мокрицкому понять, что бы он не совал нос не в свои дела. Как я уже рассказывал- прокурор города Мокрицкий Е. принимал у себя в кабинете в качестве гостей одного из студентов техникума, который потом мне сам об этом сказал и добвил: «Женя очень смеялся с твоих документов!».

Меня это честно сказать просто обескуражило. Я немного пообщался с людьми на улице в городе, в общественном транспорте, и выяснилось, что у Мокрицкого Е.- дядя руководил тогда прокуратурой области в городе Ровно, выяснил некоторые факты из его прошлого.

Я решил не наступать в лоб. Я написал письмо на имя Главы СБУ г.Киев Смешко И.П., в котором расписал все события, связанные с предыдущими и претензией Мокрицкого Е. Мне нужно было предать огласке все это дело, что в здание техникума перед этим ворвались служащие правоохранительных органов и среди них был один сотрудник СБУ. По крупному счету я не питаю никакого интереса в личности Мокрицкого Е. И накажут его, осудят, или выгонят из прокуратуры- мне безразлично- пусть его воспитанием занимаеться его родственник из областной прокуратуры. Мне важно было, что бы финансовое состояние техникума не потерпело убытки. Прокурор Мокрицкий Е. Выдвинул требования- в качестве штрафа за обучение без государственной лицензии юристов у нас в учебном заведении взыскать с предприятия шестнадцать тысяч грвиен. Он нарушил закон.

Если честно- у меня было большое искушение в том письме на имя Главы СБУ упомянуть имя того известного боксера- подростка, Чемпиона по боксу. Но я решил не ломать жизнь молодму человеку, тем более я его лично знал, мы были друзьями, у него был дома компьютер и я ему помагал с ним справляться. Была мысль написать в Федерацию Бокса Украины- но потом я просто решил не отвлекаться, строго следовать плану. На войне как на войне, но бывают и исключения.

После того как я написал письмо на имя Главы СБУ, рассказывая все предшествующие и настоящие события, я поехал в Киев, подписал бумагу проходя мимо парка, рядом с управлением, зашел в приемную и оставил ее у дежурного. Я в двух словах рассказал ситуацию. Сечас вспоминаю как я в отчаянии выкрикнул: «У нас же не ночной клуб!». Он сказал что мое письмо будет передано в Генеральную Прокуратуру Украины.

Спустя время на мое имя пришла повестка из прокуратуры Ровенской области. Я поехал в город Ровно к адвокату, которым выбрала директор, и показал мою повестку в областную прокуратуру Ровенской области. Он мне объяснил, что меня хотели проинформировать, что мое письмо находиться в областной прокуратуре г. Ровно.

Когда я на следующий день приехал в областную прокуратуру в г.Ровно, я зашел в приемную. Моему виду представилась молодная женщина, на столе у нее стоял персональный компьютер, оснащенный мультимедиа, из колонок которые находились на столе рядом с персональным компьютером доносились звуки шансона. Факт в том, что я начал в том письме, в своем новом письме, в котором я обращался уже к Прокурору Ровенской области, рассказывать про злодеяния Мокрицкого Е. так же сообщил, что насколько известно- руководитель этой же самой Ровенской областной прокуратуры приходиться Мокрицкому Е. родственником. Я дал понять, что Мокрицкий Е. пользуеться своим положением на месте прокурора города в корысных целях злоупотребляя родственными связями.

Но мое послание не подействовало на Мокрицкого Е. И он подал на аппеляцию.

Фактически ключевой фигурой в этом был Мокрицкий Е. Именно он- как Прокурор и глава всех подведомственных органов правоохранения, милиции, налогой инспеции того города, он отдал прикал руководителю Налоговой инспеции города подать в суд на наше учебное заведение, и потребовать финансовую компенсацию- штраф за то что у нас якобы происходит обучение и выдача дипломов выпускникам без должной на то государственной лицензии.

На деле в суде обвиняющей стороной выступал сотрудник Налоговой инспекции того города.

Но в то время один суд Мокрицким Е. уже был проигран. Как я говорил- он отдал руководителю налоговой инспекции города подать на апеляционный суд. Второй апеляционный суд был так же проигран Прокуратурой.

Третий суд, апеляционный суд, должен был состояться в городе Львов. Я вкраце описал ситуацию в новом письме, и отправил его почтой судде, который должен был вести суд в городе Львове. Не знаю- может быть тогда и постигло меня разоблачение, так как адвокат техникума присутствовал на суде, и я ранее обращался к нему, мать стала требовать, что бы я прекратил все свои попытки в это вмешаться. Суд во Львове тоже был проигран Мокрицким Е. В ответ на мои письма мне приходили письма из управления налоговой инспекции города Ровно, от управляющего Харкевич А., повески из Прокуратуры, налоговой инспекции.

До того как техникум приобрел помещение, которое принадлежало ему юридически потом, техникум до этого, брал в аренду помещение бывшего ПТУ города. И был юридический договор с директором ПТУ об аренде, в котором говорилось что фактически техникум берет помещение на содержание- делает ремонт регулярно, мелкий и капитальный ремонт за счет учебного заведения. Помещение согласно договора с ПТУ было взято на содержание, без внесения арендной платы.

Как оказалось директор ПТУ тоже пил чай с прокурором Мокрицким Е. Мне это уже сейчас уже кажеться смешным. Наверное Мокрицкий Е. наложил монополию на торговлю чаем, который можно было выпить только у него.

Факт в том, что директор ПТУ обратился в прокуратуру к Мокрицкому Е, и с содействия последнего, был еще один иск в суд- так же на денежную сумму шестнадцать тысяч гривен. Причиной было то, что мы якобы не платили за оренду помещения ПТУ когда им пользовались. В это время у техникума уже было во владении свое помещение в центре города.

Пришлось мне писать еще одно письмо- на этот раз последнее. Опять таки- в прокуратуру Ровенской области, я расписал личность Мокрицкого Е, которая мне стала известна, расписал все тенденции его намерений, про чай не писал- было лишним. Наконец мои плоды принесли успех. Исполнительный директор Лукьяненко В.И. пришел на следующий день на работу, после того как я отвез письмо в прокуратуру области в городе Ровно, и радостно сообщил, что директор ПТУ отказался от своих притязаний и подавать в суд не намерен.

Насколько я знаю, что мне рассказывали знакомые, сотрудники техникума, посторонние люди- бывший прокурор города Мокрицкий Е. работал до этого где- то в обласном центре в районе города Львов. Габотал главным прокурором какого- то маленького городка. Потом там его в чем то уличили, уволили из Прокуратуры и он пользуясь своими родственными связями в областной прокуратуре в городе Ровно, пристроился прокурором в маленьком и пыльном городке, где существовало наше учебное заведение в котором я работал. Но- это все слухи. Мали ли чего можно насочинять. Может быть Мокрицкий Е. на самом деле патриот Украины, и все эти сплетни злая выдумка?

После этих преключений репутация нашего учебного заведения была окончательно подорвана, директор ушел на пенсию, техникум просуществовал еще пару лет.

В завершение я расскажу еще одну небольшую историю, которая не имеет отношения к делу. Случилась она весной 2003 года. Двухэтажное здание нашего техникума находилось в центре города. Городок маленький, районный центр. Дело было около 3 часов ночи. Я проснулся от какого- то непонятного стона под окнами. Стонала девушка. Она повторяла «Ребята не надо… Ребята не надо…». Я стал прислушиваться, и различил голоса трех молодых людей. Как я понял из разговора, парень шел со своей девушкой, видимо где- то после дискотеки, и его встретили двое его товарищей, которым он задолжал деньги- судя из беседы под моим окном- за наркотики. Те двое молодых людей, завели его с девушкой в темный место под окнами техникума, и требовали, что бы вместо денег, которые он отдать не может, он отдал свою девушку. Я не мог оставаться в стороне от этого, когда мне стала ясна суть этой ситуации, я проснулся окончательно. Я спал на втором этаже, рядом с балконом, на котором была металлическая решетка. К балкону подымалась металлическая пожарная лестница со ступеньками. Сторож находился в другой части корпуса и за этим всем наблюдал со стороны, был напуган. Я подошел к решетке открытого балкона, было почти лето, я держал решетку и балкон открытым, и крикнул в сторону хулиганов, что сейчас вызову милицию, что бы они убирались оттуда. Было темно, я спустился почти до самого низа лестницы. Один из них резко поднялся на пару ступенек вверх, и когда захотел ухватить меня за ноги, я нанес ему удар в темноте и после замешательства компания в спешке скрылась. Я вернулся спать, когда утром проснулся, на том месте нашел нераспечатанную пачку презервативов, и пустую бутылку вина. Когда утром я пошел в милицию, назвал кличку одного из хулиганов, которую слышал, и сообщил о проишествии, мне сказали заявления о насилии не поступало. Я собирался пойти оставить письмо начальнику милиции районного отдела, но передумал.
 
Last edited:
#2
Начальнику Державної податкової інспекції Здолбунівського району
Щодо повторної перевірки М.М.Ковтуцькій
по підготовці юристів
Після здійснення першої перевірки був виданий акт за №49/ 23- 15/ 22553584 від 14.04.03р.з номерним знаком 001078, в якому об’єктивно висвітлене питання, пов`язане з підготовкою фахівців у технікумі.
Через певний проміжок часу в прокуратуру визвали в.о. директора технікуму Лук`янчука Г.В. і затребували принести акт перевірки (!).
Після отримання прокуратурою акта перевірки від технікуму, податкова інспецкія в порушення Указу Президента “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності” (№817/98 зі змінами №462/99) ст.4 організовує другу перевірку і видає акт №64/23- 15/22553584 від 7.05.03 з номерним знаком 001400, в якому уже сказано, що технікум порушив законодавство,яке не має прямого відношення до діяльності закладу.
Технікум розпочав діяльність без ліцензії у 1998 р. відповідно до ст. 4 “Закону про підприємництво” №762/97, не видавав дипломи державного зразка, що неодноразово правоохоронні органи і МОНУ контролювали і порушень не відмічено.
В законі №1775- ІІІ від 1.06.2000 зміни в закон “Про підприємництво” в редакції №762/97 ВР. від 23.XІІ.97 не внесені відповідно до п. 5 ст. 24.
В Законі “Про вищу освіту” від 17.01.2000 р №2984- ІІІ роз`яснюється в розділі І ст. 1 “…ліцензування- процедура визначення спроможності… розпочати освітню діяльність…”; в ст. 28 розділі 5 продовжена логічно ст.1 розділ І: “Ліцензування освітньої діяльності вищих навчальних закладів здійснюєтсья перед початком підготовки фахівців…”
Технікум не розпочинає, а продовжує підготовку юристів усіма органами проконтрольований і 11 липня 2000 р після виходу Закону “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” технікум успішно пройшов перевірку Державної інспекіі навчальних закладів України щодо виконання умов ліцензування І отримав сертифікат по акредитації за І рівнем акредитації МОНУ.
Мінюст України, прокуратура Здолбунова, ДАК МОНУ у відсутність врегульованого законодавства та прямого закону заборони діяльності вузів, що розпочали діяльність відповідно до ст.4 Закону “Про підприємництво” (1997) після перевірки підготовки фахівців не призупинили діяльність і тільки по завданню прокуратури Здолбунова після отримання першого акту в порушення Указу Президента України “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діляьності” ст 4 податкова інспекція проводить другу перевірку,після якоі мені повідомлено, що усі кошти від підготовки юристів будуть затребовані у бюджет, що суперечить ст. 14 Указу Президента, як обмеження підприємницької діяльності, втручення в економічну свободу підприємця без прямого для даних підстав чинного законодавства.
Технікум “ПРИМА” має державний статус і виконує постанову КМУ від 10.03.2001р. про розвиток юридичної освіти на період до 2005 р.
Крім того для інформації повідомляю,що навчальні групи юристів набору після виходу Закону “Про вищу освіту” у технікумі відсутні..


Засновник технікуму В.Марченко

В Державну податкову
Інспекцію Здолбунівського району
Щодо перевірки
підготовки фахівців
зі спеціальності “Правознавство”

Відповідно до розпорядження Здолбунівської прокуратури у технікумі проводилась перевірка документів, пов`язаних з діяльністю технікуму щодо підготовки фахівців з “Правознавства”.
Адміністрація технікуму спроможна була пред`явити документи тільки з 1.04.02 р. у зв`язку з тим, що правоохоронні органи (прокуратура і міліція) без попередження і без присутності відповідальних осіб неодноразово не тільки у робочі, але і у вихідні дні свавільно порушували чинне законодавство, з 26.02 по 22 квітня 2002 р. забирали усю підряд фінансову, навчальну, господарську документацію.
В протоколах про виїмку документів, якщо такі писались, а частіше протоколів не було( від 3 до 8 осіб на 2- 3 машинах наїзжали на технікум і у вихідні дні при черговій Аврамчук Т.В. забирали документи і усю оргтехніку) за свідків розписались столяр Романюк, вахтер Аврамчук, диспетчер Процюк і стороння. особа Кравчук С.І.
На оргтехніку директору Штурхецькому С.В. видали протокол через п`ять днів.

У зв`язку з чим у технікумі відсутні документи до 1.04.02 р.
По причині відсутності документів директор Штурхецький, бухгалтер Ковтун В.А., в.о. директора Лук`янчук не змогли вчасно прозвітуватись перед державними органами, за що і отримали штраф (2 рази від ДПІ і один штраф від ЦСУ).
Технікум завжди вчасно звітувався.
На нашу вимогу видати документи, працівники правоохоронних органів відповідали “Закриєте технікум”.
При моєму офіційному зверненні у владні органи і до прокурорів позитивного результату ми не досягли.
Протоколи виїмки документів і листи до владних структур прикладую.
Відносно підготовки фахівців направляю лист- роз`яснення в прокуратуру, які підтверджуються документами щодо правомочності технікумом підготовки юристів без ліцензії відповідно до ЗУ “Про підприємництво”, висновків перевірки вузів Мінюстом і рішенням Державної акредитаційної комісії, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки від 13.03.03 р., №127.

Додатки: вищезгадане на 32 арк.




Засновник В.Марченко
Технікуму “ПРИМА”
Методист, відмінник освіти і
Науки України



Старшому прокурору відділу
прокуратури Рівненської області
від Курляк Едуарда Богдановича співробітника
технікуму «ПРИМА» Рівненської обл. м.Здолбунів
вул. Б.Хмельницького, 10


Повідомлення

Шановний прокурор!
Я вже звертався до допомоги СБ України в м.Києві зовсім недавно. Вони передали папери в Генеральну прокуратуру України і Вам. Проблема, що тоді мене привела до СБ України викладена на 5 сторінках. Тепер прокурор міста Здолбунів, програвши суд в м.Рівне та апеляційний суд в м.Львів, користуючись непоінформованістю деяких керівників м. Здолбунів із приводу того, що питанням технікуму займається обласна прокуратура в м.Рівне, по всій імовірності продовжує своє переслідування навчального закладу. Зовсім недавно ми купили нову будівлю, а точніше всього навсього його другий поверх по вул. Б.Хмельницького 10. Ця будівля досить невелика. Тепер власники колишньої будівлі, що дотепер цілком лояльно відносилися до керівництва технікуму, заявили про те що вони розірвали колишній договір про безкоштовне користування їхньою будівлею по вул.Старомильскій 25 (будівля знаходилась на утриманні) нашим технікумом до 2005 року, і збираються подати в суд про сплату оренди починаючи з 2001 року. Ці власники колишньої будівлі- місцеве Здолбунівське СПТУ, керівниками якого є В.Плюссер, бухгалтер та завгосп. Будівлю по вул.Старомильска 25 ми одержали від СПТУ в жахливому стані. Крім документів, що про це свідчать, ще напевно дотепер чутні перелякані вигуки свідків того яким була ця будівля колись. Будівля, точніше орендованих його 3- ри поверхи з 5- ти, були приведені в ідеальний стан і в такому стані будинок був залишений в грудні минулого року. Крім того неодноразово проводився ремонт будівлі, один із яких був на суму близько 50 000 грн. Ця сума вдвічі перевищує теперішні суми коштів, що сплачуються студентами за рік в технікумі. Ремонти підтверджені документально. Маються документи з підписами свідків і робітників, що проводили ремонти. Керівництво СПТУ відмовляється тепер прийняти назад свою будівлю.
Прошу Вас посприяти у вирішенні цього питання з керівництвом СПТУ.
Крім того, зовсім недавно, до того як керівництво СПТУ усно зробило заяву про те, що збирається подати в суд, директор СПТУ В.Плюссер повідомив керівництву технікуму в особистій бесіді, що технікумом цікавилася прокуратура м.Здолбунів, яка виявила інтерес до нашого співробітництва з його СПТУ.
При першій можливості також я звернусь по допомогу до міської та обласної преси, щоб повідомити інших легковірних керівників міста та області про реальний стан речей.
Я не сумніваюсь особисто в Вашій юридичній компетенції, але обов`язково звернусь по допомогу до Генеральної Прокуратури України у випадку, як що керівництво СПТУ не піддасться Вашому впливу. Я завжди зроблю це і за третім, і за четвертим разом, як що це буде в ділових інтересах учбового закладу, інтереси якого я представляю.
До речі, вчора з вулиці до технікуму з`явилась якась людина, яка стверджувала, що її направила місцева прокуратура. Зі слів цієї людини її звати Володимир Васильович, інспектор, який не пред`явив ні посвідчення, та не був одягнений в форму службовця міліції. Володимир Васильович, інспектор, який не пред`явив ні посвідчення, та не був одягнений в форму службовця міліції проявив неймовірну цікавість до моєї особи, та особливо до того, де я проживаю. Володимир Васильович проявив палке бажання зустрітися зі мною у неробочий час, в конфединційних обставинах. Володимир Васильович також не пред`явив ніякого документа що свідчив би про те, що зі мною хочуть провести бесіду місцеві правоохоронні органи, та викликають мене. Так що це- можливо прокурор м.Здолбунів намагається знову накалити емоційну атмосферу? Напевно знову почнуться 6- ти годинні допити. А теперішній досвід свідчить тільки про те що це в його правилах- загрібати жар сторонніми руками. Спочатку В.Драка з нарядом міліції, потім М.Ковтуцька та налогова інспекція, а тепер В.Плюссер та СПТУ? Напевно досить логічно з моєї сторони було б звернутись тепер до програми захисту свідків FBI, враховуючи контекст вище написаного, з якого для людини з об`єктивним світосприйняттям стає досить зрозумілим, що Володимир Васильович з`явився зовсім не для того щоб передати мені на словах в конфединційних обставинах особисте запрошення Є.Мокрицького відвідати з ним ресторан або провести час у нічному клубі на вихідні дні.
Тому тепер у мене друге, категоричне та вимогливе прохання особисто до Вас- позбавте директора технікуму В.Марченко та мене, а також виконавчого директора технікуму Г.Лук`янчука від зайвої, некомпетентної уваги Є.Мокрицького. Г.Лук`янчука на початку справи Є.Мокрицький викликав три рази на день. Врахуйте те, що одного разу я телефонував до швидкої допомоги, бо в Г.Лук`янчука слабке серце і йому потрібне було медичне втручання. Цікаво, хто повчав Є.Мокрицького подібним манерам ведення ділових справ? Мало ймовірно, що це відбувалося у вищому навчальному закладі.
І повірьте- ці факти ще не все що Ви знаєте про те як Є.Мокрицький намагається більше телепатично уселити іншим людям думки про свою всемогутність, чим вирішувати реальні справи з ними, які собою являють в більшості таке ж марево як і його власні думки про власну всемогутність, за які він вже напевно хапається все більш і більш розпачливо особливо після мого візиту в СБУ Києва та Генеральну прокуратуру. Про це свідчить поява в стінах учбового закладу загадкового Володимира Васильовича. Я впевнено знаю, любий адвокат знайде в службовій поведінці Є.Мокрицкого наявність кривдних дій, консервативне ставлення та упередженість. Що тоді стане на захист Є.Мокрицького та допоможе йому зберегти своє службове місце? Є.Мокрицький- молода людина. Він природньо не може проявляти бюрократизм скажімо як відчайдушні функціонери чи чиновники з досвідом та у віці бо тут потрібен особливий, вироблений роками, не придбаний за два роки склад розуму. Можливо ця службова поведінка натякає нам на той же самий хитромудрий маневр Є.Мокрицького, за яким ховається давнє бажання почати власну корумповану діяльність, використовуючи службове положення та застосовуючи для цього тиск на підприємців, мало поінформованість інших керівників, та містичних Володимирів Васильовичів без форми та документів але дуже впевнених в своїх перевагах інспектора над іншими простими смертними які, як і весь оточуючий світ обертаються звичайно лише навколо нього.
Так Є.Мокрицькому вдасться цей маневр, чи це залишиться ще одним маревом яке Є.Мокрицький відчайдушно намагається видати за реальність? І який небудь наступний порядний підприємець стане жертвою цього марева, жертвою нападу можливо й насправді вуличних хуліганів під час ведення справи Є.Мокрицьким, і буде відновлювати по лікарням втрачене здоров`я.

Один із засновників та керівників
приватного технікуму “ПРИМА”
Курляк Е.Б.

21 жовтня 2003 року.


Голові СБУ м.Київ Смешко I.П.
від Е.Б.Курляк ,
співробітника приватного технікуму "ПРИМА",
Рівненської обл., м.Здолбунів,
вул. Г. Хмельницького, 10


Шановний голова СБУ!

В ході того, як я буду викладати суть справи, я поясню причини, згідно яких до Вас звертаюсь я, а не директор і засновник технікуму, Валентина Іванівна Марченко, моя мати.
У минулому, 2002 р. директор технікуму "ПРИМА" м.Здолбунів В.І.Марченко звільнила з роботи жительку м.Здолбунів на прізвище Катюжанська. Колишня співробітниця і молода жінка на прізвище Катюжанская хитрістю, використовуючи особисті знайомства і зв'язки, одержала керівну посаду на підприємстві В.І.Марченко. Це стало можливим завдяки тому, що директор центра зайнятості м.Здолбунова виявилася знайомою з В.І.Марченко, та в особистій розмові попросила взяти Катюжанську на роботу в технікум. На співбесіді Катюжанська давала директору технікуму В.І.Марченко усні обіцянки, які згодом стала порушувати систематично на всьому проміжку часу, поки працювала в технікумі. Крім того, під час роботи в технікумі вона намагалася вступити в змову з іншими співробітниками підприємства з метою підірвати авторитет і ділову репутацію керівника підприємства. В.І.Марченко звільнила Катюжанську з посади співробітника технікуму. Але її другий чоловік- молодий співробітник місцевої міліції м.Здолбунів, людина на прізвище Присяжнюк. А його друзі- колишній заступник начальника міліції м.Здолбунів на прізвище В.Драка, і також молодий прокурор м.Здолбунів на ім`я Є.Мокрицький. Тоді на початку року Катюжанська в наслідок невиконання своїх посадових обов'язків, та за неявку на роботу була звільнена з числа співробітників приватного технікуму В.І.Марченко. Тут у неї з'явилася друга можливість підірвати репутацію керівника і, як буде зрозуміло з наступного її задум, навіть заволодіти підприємством. Катюжанська подає в місцевий суд м.Здолбунів на технікум В.І.Марченко з приводу незаконного звільнення з роботи, надавши документ із місцевої лікарні м.Здолбунів, який говорить про те, що нібито в той день, коли В.І.Марченко звільнила її з посади, Катюжанська знаходилася в лікарні, була хвора, і ще якийсь час непрацездатна. Після цього відкривається кримінальна справа на технікум, і в ході ведення справи відбуваються допити всіх без винятку співробітників технікуму. Допити велися на протязі 6 годин в атмосфері дуже важкого емоційного тиску. Зрозуміло, що багато співробітників тоді залишили підприємство, на що і розраховували ті, хто улаштував подібне. Це відбувалося приблизно в середині 2002 року. У той же період часу, користуючись відсутністю начальника міліції І.В.Сімків, що знаходився чи в літній відпустці, чи в тривалому відрядженні, загін міліції, дочекавшись чергової перерви з уроків, коли двері у будівлю технікуму бувають відкриті на вулицю, ввірвався в приміщення. Справа в тім, що вхідні двері технікуму дуже масивні, та й шум, від того, що їх вибивають, міг би привернути сторонню увагу. Ввірвавшись у будівлю технікуму загін міліції, очолюваний колишнім заступником начальника міліції м.Здолбунів В.Дракою, піднявся на другий поверх і прийнявся вибивати двері в те приміщення, де зберігалася уся фінансова документація підприємства. У цьому приміщенні знаходився в той момент мій батько, Богдан Васильович Курляк, пенсіонер за віком, як і моя мати. Вибивши двері, загін міліції конфіскував всю ділову документацію, оргтехніку яка необхідна для ведення навчального процесу- комп'ютери і телевізор. Після цього керівник загону міліції, тобто сам заступник начальника міліції В.Драка, прийнявся допитувати у грубій формі мого 65- річного батька. Присутніх цікавило де знаходиться в даний момент моя мати, директор підприємства В.І.Марченко і що їх цікавило більше всього, зі слів мого батька потім- де знаходиться печатка підприємства, яку вони, як тепер зрозуміло, теж збирались конфіскувати. Зі слів батька, допитуючи, його так само грубо смикав за комір піджака низького росту кремезний чоловік, коротко стрижений, котрий стверджував що він- співробітник СБУ. Звичайно, санкцію на подібний захід колишній заступник начальника міліції В.Драка одержав у свого приятеля- молодого прокурора на ім`я Є.Мокрицкий. У той час виконавчим директором технікуму працював один з журналістів Рівненської газети "Рівне вечірнє" молодий чоловік по імені Сергій Штурхецький. Використовуючи репутацію журналіста він звернувся з проханням в місцеві міські влади м. Здолбуінв, і після їхнього втручання оргтехніку і телевізор повернули назад у володіння технікуму. Але вилучені фінансові документи донині зберігаються в правоохоронних органах. Їх тоді не повернули.
Зрозуміло, що поки начальник міліції І.В.Сімків знаходився поза службою, з особистого досвіду спілкування з ним я уклав, що це абсолютно порядна людина, вищевказана група людей цілком могла заволодіти підприємством В.І.Марченко, якби та в силу збігу несприятливих обставин у момент появи міліції в будівлі технікуму знаходилася на службовому місці. У неї насправді могли відібрати печатку, користуючись її похилим віком і заляканістю, викликану описаними діями правоохоронних органів. Зрозуміло, куди тут звернешся по допомогу, якщо самі правоохоронні органи поводяться подібним чином. Зробивши яку небудь нескладну операцію з діловими паперами технікуму, описана група людей цілком могла привласнити собі підприємство В.І.Марченко і тоді мрія Катюжанської втілилася би в реальність. Це можна припустити на всі 100 відсотків, ознайомившись з вищенаписаним.
Крім того, приблизно в той період часу, коли відбувся суд із приводу претензій Катюжанської, В.І.Марченко їздила у відрядження в м.Київ, вирішуючи поточні проблеми технікуму. Тоді на її особу був зроблений злочинний напад трьома невідомими молодими людьми. У той день, близько 7 годин вечора, вона поверталася з Міністерства освіти, та у малолюдному місці в районі станціїї метро Святошино м.Київ, на неї накинулося двоє. Один зі злочинної групи знаходився осторонь і спостерігав за вулицею. У процесі нападу вона була жорстоко побита, і на лиці в неї ще якийсь час залишалися синього кольору синці. Нападаючі намагалися відібрати в неї сумку, у якій знаходилася печатка технікуму, і незначна ділова документація. Двоє сторонніх чоловіків, що раптово з'явилися, відігнали злочинців. Тоді В.І.Марченко, приховала від свого оточення і від мене, факт нападу, розслідування не відбулося і то був запланований напад чи випадковий- не відомо. Крім того тоді Марченко В.І. проходила курс оздоровчого лікування в лікарні. Це вже давно ні для кого не є секретом, що В.І.Марченко носить с собою печатку технікуму, серед інших особистих речей в сумці.
Як стає зрозуміло, судовий процес, про який я вже згадував на початку листа, і який звичайно відбувся, Катюжанська виграла. Вона одержала як компенсацію за півроку безробітності 2 500 грн. готівки за рішенням суду, знятих з розрахункового рахунка технікуму. З тієї причини, що це немаленька сума для технікуму, на суді директор В.І.Марченко впала в стан афекту. Двоє службовців міліції, що чергували на засіданні суду, грубо на неї накинулися за наказом судді і прийнялися виламувати їй руки, намагаючись вивести в коридор, попри все те, що моя мати- жінка у віці 62 роки, невисока на зріст, та тендітної статури.
Моя мати належить до людей військового покоління, до людей старого соціалістичного загартування, що не звикли скаржитися, і всі тяготи і негоди життя звалювати тільки на свої плечі. Звичка жити так а не інакше, іноді виявляється сильніше людини і трапляеться, іде на шкоду їй самій. Моя мати страшно налякана діями правоохоронних органів. Ці причини цілком повинні дати пояснення тому, що В.І.Марченко не зверталася по допомогу в правоохоронні органи і, крім того без оптимізму відноситься до всіх моїх спроб прийти їй на допомогу. Її підприємство цього року відзначає свій десятилітній ювілей і всі хто знає його і його директора і засновника- ніхто не сумнівається в діловій репутації цього підприємства, технікуму. Якщо особисто у Вас виникнуть сумніву по даному питанню, то Ви цілком можете звернутися в Міністерство освіти за додатковою інформацією. Тепер, коли пройшло біля року часу після закінчення суду з Катюжанською, у прокуратури виникли ще якісь претензії на суму 650 грн., що наче б то технікум ще винний цій особі, колишній співробітниці технікуму.
Після моїх звертань у міліцію м.Здолбунів до її начальника І.В.Сімків, коли той повернувся на службове місце, з посади замісника начальника міліції був знятий вже відомий нам В.Драка. Але тепер підривати благополуччя технікуму водинці взявся місцевий прокурор, прокурор міста Здолбунів, людина на ім`я Є.Мокрицкий, молодий хлопець, що ледь закінчив ВУЗ. Він- товариш Катюжанської і її другого чоловіка на прізвище Присяжнюк, співробітника місцевої районної міліції, про що я вже згадував на початку листа. Саме пан Є.Мокрицький і дав розпорядження місцевій податковій інспекції м.Здолбунів подати в суд на технікум за те, що нібито даний технікум на території м.Здолбунів готував на факультеті «Правознавство» юристів без офіційної ліцензії держави, що цілком дозволено Міністерством освіти, яке до речі, і писало лист у прокуратуру про те, що діяльність технікуму в цьому відношенні цілком законна. Але пан Є.Мокрицкий посилається на документи, які наче б то надсилають йому з обласної прокуратури м.Рівне, і які примушують його подавати в суд. Вірніше, віддавати розпорядження податкової інспекції і його керівнику М.Ковтуцький, подати в суд на технікум. До минулого часу співробітники правоохоронних органів узагалі без усякого вагання відвідуючи інші організації, у веденні який є технікум, відкрито просили їх керівників "Допоможіть, нарешті, закрити цей технікум!".
У недавньому минулому я звернувся в Рівненську податкову інспекцію до її керуючого- капітана податкової міліції Олексія Олександровича Харкевича. Так само з моїм зверненням було ознайомлено управління податкової інспекції Рівненської області. Суд, який відбувся в м.Рівне влітку цього року прокуратура м.Здолбунів програла. Зараз прокуратура подала на апеляційний суд, що повинний відбутися 8 жовтня цього року, в м.Львові по вул. Личаківська 81, в приміщенні Львівського апеляційного господарського суду, де головуючим суддею буде М.В.Юркевич, а присутніми суддями М.Г.Городечна та Т.Б.Бонк. В даний момент часу атмосфера навколо технікуму стала більш урівноваженою, унаслідок того, що після мого письмового звертання до начальника міліції м.Здолбунова І.В.Сімків, з посади заступника начальника міліції був знятий В.Драка, товариш пана Є.Мокрицького, і, звичайно подібного вторгнення, що було ними вчинене в минулому році, можна більше не чекати. Але я відкидаю всяку можливість писати подібне до цього листа в прокуратуру області, що знаходиться в м.Рівне, тому що там, як відомо, працює один із високопоставлених родичів пана Є.Мокрицкого- прокурор області м.Рівне людина по прізвищу Голомша, який доречі, і влаштував Є.Мокрицького на посаду прокурора міста Здолбунів. Як відомо і пан Голомша і Є.Мокрицький родом з Львівщини.
Два листа директора технікуму до місцевого Здолбунівського податкового управління прикладую.
Як що даний документ не знаходиться в сфері Вашої компетенції, передайте його будь ласка в потрібні правоохоронні структури.
Щиро розраховую на Вашу підтримку!

Один із засновників і керівників
приватного технікуму "ПРИМА", завідуючий
кабінетом інформатики й обчислювальної
техніки, програміст Е.Б. Курляк.

23 вересня 2003 року.
 
Status
Not open for further replies.